Останнім часом ми почали отримувати велику кількість питань, пов’язаних із правовими аспектами детекторного пошуку. Справді, логічно знати – що можна, що не можна і що буде за порушення під час здійснення цієї діяльності.
В основному запити поділяються на 2 категорії
- Де можна/не можна копати?
- Чи потрібні дозвільні документи для роботи з металодетектором?
Враховуючи кількість помилок і міфів у цій сфері, що є часто причиною відвертих маніпуляцій з боку несумлінних громадян, які активно наживаються на такій ось правовій безграмотності, ми звернулися за відповідями на ці та інші питання, що виникають у користувачів металодетекторами, до професіоналів, попросивши звернути особливу увагу на аспекти відповідальності за можливі порушення (як адміністративної, і кримінальної).
Нижче наведено думку юриста, яка розвінчує багато міфів аргументованими посиланнями на чинні норми законодавства України.
Першим питанням, стосовно якого, мабуть, варто мати розуміння тим, хто хоче займаться такою діяльністю – пошуком за допомогою металодетекторів – є питання законності такої діяльності (незалежно від об’єкту пошуку та його місця).
Можна з впевненістю сказати, що на цей час немає жодного нормативного чинного документу, який би якимось чином обмежував використання металодетекторів чи обумовлював їх використання особами якимось дозволами чи належністю до професійних чи інших спеціальних груп населення.
Наступним логічним питанням у пошуковій дяльності за допомогою металодетекторів є питання правового статусу об’єкту пошуку, тобто, тієї речі, яку хочуть/можуть знайти шукачі.
В залежності від того, що знайдено, ця річ може мати досить таки різний правовий статус, а от же, й різні правові наслідки її отримання та подальшого знаходження у шукача.
Все, що можуть знайти шукачі, переважним чином, всі знахідки (хоча, у сенсі статті 377 ЦК України, це, як раз, не є «знахідками»* чи «безхазяйною річчю» *) можно віднести до кількох понять, визначених законодавчо, зокрема, у Цивільному кодексі України.
* Цивільний кодекс України.Стаття 337. Знахідка
- Особа, яка знайшла загублену річ, зобов’язана негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або власника речі і повернути знайдену річ цій особі.
Особа, яка знайшла загублену річ у приміщенні або транспортному засобі, зобов’язана передати її особі, яка представляє володільця цього приміщення чи транспортного засобу. Особа, якій передана знахідка, набуває прав та обов’язків особи, яка знайшла загублену річ. - Якщо особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, або місце її перебування невідомі, особа, яка знайшла загублену річ, зобов’язана заявити про знахідку Національній поліції або органові місцевого самоврядування.
- Особа, яка знайшла загублену річ, має право зберігати її у себе або здати на зберігання Національній поліції, або органові місцевого самоврядування, або передати знахідку особі, яку вони вказали. Річ, що швидко псується, або річ, витрати на зберігання якої є непропорційно великими порівняно з її вартістю, може бути продана особою, яка її знайшла, з одержанням письмових доказів, що підтверджують суму виторгу. Сума грошей, одержана від продажу знайденої речі, підлягає поверненню особі, яка має право вимагати її повернення.
- Особа, яка знайшла загублену річ, відповідає за її втрату, знищення або пошкодження в межах її вартості лише в разі свого умислу або грубої необережності.
* Цивільний кодекс України Стаття 335. Набуття права власності на безхазяйну річ
- Безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.
- Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації.Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.
- Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених статтями 336, 338, 341 і 343 цього Кодексу.
Так як, шукають, зазвичай, скарб, то необхідно усвідомлювати, що згідно з нормами статті 343. ЦК України («Набуття права власності на скарб») скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності. Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього.
При цьому, у разі виявлення скарбу особою, яка здійснювала розкопки чи пошук цінностей без згоди на це власника майна, в якому він був прихований, право власності на скарб набуває власник цього майна. Враховуючи, що земля може належати не лише державі, територіальній громаді чи народу України, але, окремі ділянки – як ми знаємо – можуть бути у приватній чи колективній власності, тож, попереднє з’ясувати питання приналежності земельної ділянки, на якій ведеться пошук, зовсім не зайве.
Про те, що в разі виявлення скарбу, що становить культурну цінність відповідно до закону, право власності на нього набуває держава, загальновідомо, як і про те, що особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання від держави винагороди у розмірі до двадцяти відсотків (а не 25, як багато хто вважає – так було за радянські часи) від його вартості на момент виявлення, але тільки за умови, якщо вона негайно повідомила Національній поліції або органові місцевого самоврядування про цей скарб і передала його відповідному державному органові або органові місцевого самоврядування.
Відповідальність за порушення цієї норми передбачена, зокрема, статтею 92 Кодексу про адміністративні правопорушення* та статтєю 193 Кримінального кодексу України*, вибір застосування яких, може бути досить такі суб’єктивним, тобто, залежним від посадової особи, яка має право робити цей вибір.
* Кодекс України про адміністративні правопорушення ч.2 Статті 92. Порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини
….ухилення від передачі в установленому порядку знайдених під час археологічних розвідок, розкопок рухомих предметів, пов’язаних з нерухомими об’єктами культурної спадщини, на постійне зберігання до музеїв (державних фондосховищ), у яких зберігаються музейні предмети і музейні колекції, що є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України, –
тягне за собою накладення штрафу на громадян від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від ста до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
* Кримінальний кодекс України.Стаття 193. Незаконне привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї
1. Незаконне привласнення особою знайденого чи такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна або скарбу, які мають особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність, –
карається штрафом від ста до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.
Окремий випадок наслідків пошуку – це знаходження тих предметів, які ми називаємо «відлуння війни» («эхо войны»). І тут питання постає не лише щодо правого статусу та режиму знайдених предметів, але й до місць пошукових дій та, дуже часто, до можливості користування членством у громадських об’єднаннях (спілках, клубах тощо) для отримання привілеїв при таких пошукових роботах.
Що стосується знайдених предметів «відлуння війни», то питання щодо них вирішується без огляду на вікову давність цих предметів, а виключно з точки зору їх приналежності до зброї, боєприпасів чи вибухових пристроїв. Тож, адміністративна відповідальність за порушення «збройних» правил, встановлена, зокрема, статтею 190 Кодекса України про адміністративні правопорушення «Порушення громадянами порядку придбання, зберігання, передачі іншим особам або продажу вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї» визначає, такі порушення караються тягнуть за собою накладення штрафу від семи до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зброї або без такої, а ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню – накладення штрафу від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зброї.
Що стосується боєприпасів*, то і адміністративна і кримінальна відповідальність за незаконні дії з ними передбачена для обмеженого кола осіб – для військовослужбовців, бо, як правило, лише військовослужбовці мають право мати до них доступ, але, з огляду на дуже широке визначення цього поняття та не згадування його справності – деякі боєприпаси часів Другої світової війни можуть бути віднесені до боєприпасів, незаконне поводження з якими, а саме, носіння, зберігання, придбання, передача чи збут без передбаченого законом дозволу – караються згідно з нормами статті 263 КК України позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
* законодавче визначення поняття «боєприпаси» наведені у 14 нормативних документах, найбільш повне з яких, на наш погляд, у Постанові КМ України від 17.05.2006 № 682 «Деякі питання ліцензування певних видів господарської діяльності» «боєприпаси — технічні пристрої одноразового застосування (включаючи їх складові частини та елементи), що є видом озброєння, призначені для ураження живої сили противника, знищення його військової техніки, руйнування укріплень та споруд, виконання інших завдань (освітлення або задимлення місцевості, розкидання агітаційної літератури тощо).
З іншого боку, питання правомірності пошукових робіт предметів «відлуння війни», прямо пов’язано з урегульованістю питання особливого режиму таких місць.
Не зовсім вірною є розповсюджена думка, що досі не урегульоване питання щодо пошукових робіт у місцях, де проходили бойові дії Другої світової війни. Досить «свіжий» Закон України «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років», прийнятий 09.04.2015 р. у статті 4 «Пам’ятки Другої світової війни 1939-1945 років»* дає визначення місцям, які мають такий особливий режим, а от стосовно порядку пошуку невідомих військових поховань, останків жертв та воїнів, загиблих у Другій світовій війні 1939-1945 років, відсилають до порядку, визначеному КМ України – якого на цей час не існує, як і Єдиного національного реєстру пам’яток Другої світової війни 1939-1945 років.
Але відсутність відповідних постанов уряду не відміняє кримінальної відповідальності за порушення щодо місць захоронення (осквернення або руйнування братської могили чи могили Невідомого солдата, пам’ятника, спорудженого в пам’ять тих, хто боровся проти нацизму в роки Другої світової війни – радянських воїнів-визволителів, учасників партизанського руху, підпільників, жертв нацистських переслідувань, а також воїнів-інтернаціоналістів та миротворців), що карається згідно із п.2. статті 297 КК України обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.
* Закон України «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років» .Стаття 4. Пам’ятки Другої світової війни 1939-1945 років
1. Пам’ятками Другої світової війни 1939-1945 років визнаються військові кладовища, військові ділянки на цивільних кладовищах, братські та одинокі могили, пам’ятники, пам’ятні знаки, скульптурні, архітектурні та інші споруди, композиції і об’єкти, що увічнюють пам’ять про події часів Другої світової війни 1939-1945 років, її учасників та жертв.
Окремо, у безпосередньому зв’язку з темою пошукових робіт на місцях бойових дій, треба згадати про правомочність декларування різними громадськими об’єднаннями наявності привілей щодо пошукових дій в таких місцях – на підставі членства у таких ГО (пошукових клубах, спілках, асоціаціях тощо). З впевненістю можна стверджувати, що наявність «корочки» від таких ГО має вплив – лише моральний – лише на осіб, ще більш, ніж вони самі, необізнаних у цьому питанні.
Так, пунктом 5 статті 10 Закону України «Про громадські об’єднання» (в редакціі від 22.07.2018) закріплений принцип рівності перед законом громадських об’єднань, що означає, що, незалежно від назви та напряму діяльності, вони є рівними у своїх правах та обов’язках відповідно до закону, а власна назва громадського об’єднання може містити інформацію про статус громадського об’єднання (“дитяче”, “молодіжне”, “всеукраїнське”) та/або про його вид (“екологічне”, “правозахисне” тощо), що не дає та не може давати жодних правових підстав для набуття будь-яких додаткових прав у діяльності членів такого ГО, – якщо така діяльність здійснюється з порушенням чинного законодавства, то таке членство жодним чином не скасовує відповідальність за такі порушення, а навіть (!) може розглядатись як ознака навмисності таких дій – що є умовою кваліфікації дій не в якості адміністративного правопорушення, а в якості кримінального злочину.
До речі, в разі недотримання положень пункту 3 статті 11 Закону України «Про громадські об’єднання» стосовно порядку набуття і припинення членства (участі) у громадському об’єднанні, виконання прав та обов’язків його членів (учасників), то документи про членство у ГО, якщо членство набуто не тим шляхом, який передбачений статутом (якого в очі не бачать ті, хто купує «корочки» таких ГО), не тільки не надає переваг при пошуковій діяльності, але й створює реальну загрозу порушення кримінальної справи проти особи, яка його використувує за статтєю 358 КК України «Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів».
Щодо питання правильного визначення не заборонених місць здійснення пошуку за допомогою металодектора, крім розглянутого вище аспекту щодо місць пошуку предметів «відлуння війни», це питання включає в себе необхідність визначитись щодо інших земель, правовий статус яких урегульовані, зокрема, Земельним кодексом України, Водним кодексом України, Законом України «Про охорону культурної спадщини» тощо.
Згідно з нормами чинної редакції Земельного кодексу України особливий режим, тобто, відмінний від загального, встановлений для таких видів земельних ділянок:
- землі оздоровчого призначення (згідно з статтєю 48 ЗКУ забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель.);
- ділянок прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах (стаття 61ЗКУ);
- земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах (стаття 62. ЗКУ);
- земель морського транспорту (стаття 69 ЗКУ);
- охоронних зон (стаття 112 ЗКУ);
- землі зони санітарної охорони (стаття 113 ЗКУ);
- землі санітарно-захисної зони (стаття 114.ЗКУ);
- землі зони особливого режиму використання земель (стаття 115 ЗКУ).
Відомості про обмеження у використанні земель зазначаються у схемах землеустрою і техніко-економічних обґрунтуваннях використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектах землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об’єктів, проектах землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відомості про такі обмеження вносяться до Державного земельного кадастру.
На цей час відомості Державного земельного кадастру є відкритими для користувачів, але, в разі зацікавленості, можна звертатись за такою інформацією до місцевих органів управління – так як, така інформація є публічною, відповідь на такий запит з зазначенням всіх обмежень щодо всіх земель цієї місцевості повинна бути надана запитуючому не пізніше, ніж за 5 днів.
Окремо необхідно зупинитись на обмеженнях щодо пошукової діяльності, встановлених Законом України «Про охорону культурної спадщини». Об’єкти культурної спадщини, це об’єкти, на території яких здійснювати пошукові та інши види діяльності можна тільки на підставі відповідного дозволу, який видається за процедурою, встановленою Порядком видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам’ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України (Постанова КМУ від 13.03.2002 р № 316). Дозволи на археологічні розвідки та розкопки мають шанси отримати особи, визначені у цьому Порядку, – наукові працівники з досвідом проведення археологічних робіт, які застосовують наукові методики розкриття і фіксування археологічних об’єктів культурної спадщини, що гарантують можливість подальшого використання результатів досліджень як повноцінного джерела культурної спадщини. Інші земляні роботи на об’єктах культурної спадщини проводяться під наглядом наукових працівників, які мають відповідний дозвіл Мінкультури.
До зазначених охоронюваних земель законодавець відносить, зокрема, землі на території пам’яток, охоронюваних археологічних територій, у зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також на території досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею на території України. Але на таких територіях діє заборона не будь-якої пошукової діяльності, а тільки тої, яка створює загрозу пам’яткам, тобто, органи охорони культурної спадщини зобов’язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам’ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини. На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам’яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
За порушення зазначених вище норм щодо охорони культурної спадщини передбачена кримінальна відповідальність.*
* Кримінальний кодекс України . Стаття 298. Незаконне проведення пошукових робіт на об’єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини
1. Незаконне проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних чи підводних робіт на об’єкті археологічної спадщини –
караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
…4. Дії, передбачені частинами другою або третьою цієї статті, вчинені з метою пошуку рухомих предметів, що походять із об’єктів археологічної спадщини, –
караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Тож, кращою запорукою нормальної пошукової діяльності, крім, безперечно, якісного обладнання та вдачі, є ще й знання відповідного законодавства.
